В Цариграді на риночку Та п’є Байда мед-горілочку; Ой п’є Байда та не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку; Ой п’є Байда та й кивається, Та на свого цюру поглядається: «Ой, цюро ж мій молодесенький, Та чи будеш мені вірнесенький?» Цар турецький к ньому присилає, Байду к собі підмовляє: «Ой ти, Байдо та славнесенький, Будь мені лицар та вірнесенький, Візьми в мене царівночку, Будеш паном на всю Вкраїночку!» «Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка. поганая!» Ой крикнув цар на свої гайдуки: . «Візьміть Байду добре в руки, Візьміть Байду, ізв’яжіте, На гак ребром зачепіте!» Ой висить Байда та й не день, не два, Не одну нічку та й не годиночку; Ой висить Байда та й гадає, Та на свого цюру споглядає, Та на свого цюру молодого І на свого коня вороного: «Ой, цюро ж мій молодесенький, Подай імені лучок та тугесенький, Подай мені тугий лучок І стрілочок цілий пучок! Ой бачу я три голубочки — Хочу я убити для його дочки. Де я мірю — там я вцілю, Де я важу — там я вражу!» Ой як стрілив— царя вцілив, А царицю в потилицю, Його доньку в головоньку. «Отто ж тобі, царю, За Байдину кару! Було тобі знати, Як Байду карати: Було Байді голову істяти, Його тіло поховати, Вороний конем їздити, Хлопця собі зголубити».